Андрій Місяць, т.в.о. голови ВКДКА
Дисциплінарні процедури в українській адвокатурі сьогодні стали одним із пунктів реформи. Але базовий закон уже містить гарантії, близькі до вимог Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката. Тоді що саме потребує змін: правила, інституційна архітектура чи практика їх застосування?
Зрозуміло, що реформа не починається з чистого аркуша. Із самої логіки Дорожньої карти з питань верховенства права, схваленої розпорядженням Кабміну від 14.05.2025 № 475-р, видно, що йдеться не про демонтаж чинної моделі адвокатського самоврядування, а про її вдосконалення за кількома зрозумілими напрямами: прозорістю, підзвітністю, якістю процедур, цифровими інструментами, безперервним професійним розвитком.
Це програмний документ, який задає цілі та строки, але не нав’язує певної конструкції майбутнього законодавчого рішення.
А звідси випливає правильне розуміння змісту реформи дисциплінарних процедур. Її предметом має бути не зміна природи адвокатського самоврядування, а підвищення якості його роботи. Якщо у фокусі Дорожньої карти перебувають саме ефективність, передбачуваність і довіра до процедур, то й мова має йти про точне налаштування системи: як зробити розгляд справ зрозумілішим, швидшим і стійкішим, не руйнуючи самоврядної основи.
Тим більше, що часовий горизонт до IV кварталу 2026 року сам по собі вказує на поступовий, а не шоковий характер змін. Тому європейський вектор — це послідовне доведення дисциплінарних механізмів до вищого стандарту.
Чинний Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» уже містить те нормативне ядро, без якого розмова про європейські стандарти дисциплінарної відповідальності була б просто декларацією. У ньому визначено самі підстави відповідальності, встановлено річний строк притягнення, передбачено, що дисциплінарну справу не можна порушити за анонімною скаргою чи за зверненням, у якому немає відомостей про ознаки проступку, а також прямо заборонено використовувати скаргу як засіб тиску на адвоката у зв’язку зі здійсненням ним професійної діяльності.
Так само Закон чітко розподіляє провадження на стадії: перевірка, порушення справи, розгляд і рішення. Не менш важливо, що сам розгляд побудований не як закрита адміністративна процедура, а як процес із помітними гарантіями справедливості.
Закон встановлює строки, закріплює змагальний характер розгляду, право сторін надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання і відводи, користуватися правничою допомогою адвоката. Рішення КДКА має бути вмотивованим, а член палати, який проводив перевірку, не бере участі в голосуванні. Додатково передбачено оскарження як до ВКДКА, так і до суду.
У своїй сукупності це доволі близько підводить чинну модель до критеріїв статті 8 Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката, яка вимагає, щоб дисциплінарні провадження ґрунтувалися на професійних стандартах, розглядалися незалежним і неупередженим органом із дотриманням гарантій справедливого розгляду та могли бути оскаржені до незалежного суду чи трибуналу.
Отже, суть фактично не в тому, що чинний закон не знає європейських стандартів, а в тому, щоб ці стандарти працювали однаково, швидко і передбачувано в реальній дисциплінарній практиці.
Труднощі починаються там, де формально коректна процедура стикається з навантаженням і неоднорідністю самої дисциплінарної практики. У підготовленому ГО «АРМАДА» аналітичному звіті «Національна асоціація адвокатів України в контексті верховенства права та євроінтеграції», до якого додано результати окремого соціологічного дослідження, звертається увага ще на одну обставину.
Помітну частину дисциплінарних проваджень формують не справи про зміст адвокатської діяльності чи порушення професійних стандартів у відносинах із клієнтом, а питання невиконання базових організаційних обов’язків адвоката — насамперед щодо щорічних внесків та постійного підвищення професійного рівня.
Це означає, що дисциплінарна система змушена витрачати значну частину ресурсу не лише на справи, які безпосередньо стосуються якості захисту та довіри до професії, а й на реагування на масові процедурні порушення.
Прикметно, що соціологічний блок того ж звіту не дає підстав говорити про кризу довіри до дисциплінарних інституцій. Навпаки, 64% респондентів загалом довіряють роботі КДКА, 63% — національному рівню дисциплінарного контролю.
Але поруч із цим близько чверті опитаних мають критичні зауваження, а окрема меншість вважає дисциплінарну процедуру надто залежною від суб’єктивних чинників. Саме в цій точці, мабуть, і формується реальне поле для змін: не переписування правил як таких, а кращий розподіл ресурсу, більша прозорість і передбачуваність дисциплінарних рішень.
А якщо джерело проблеми не в самій нормативній моделі, то зміст реформи має бути в уточненні розмежування функцій, розвантаженні процедури та підвищенні її ефективності.
У звіті «АРМАДА» також пропонується посилювати чинну конструкцію дисциплінарних органів зсередини. Серед варіантів називається створення колегій у складі дисциплінарних органів.
Окремий напрям стосується тих порушень, які сьогодні фактично відтягують на себе значний ресурс. Звертається увага на те, що невиконання фінансових або процесуальних обов’язків у правничих професіях нерідко тягне не квазікаральне дисциплінарне провадження, а більш автоматизовані, пропорційні й передбачувані наслідки адміністрування статусу.
В українських реаліях це означає потребу в таких механізмах, які забезпечували б виконання обов’язків без надмірного навантаження на дисциплінарну систему. Тоді вона зможе зосередитися там, де справді йдеться про професійні стандарти поведінки, права клієнта і якість правничої допомоги.
Тож справжня реформа дисциплінарної системи в адвокатурі має вимірюватися не гучністю змін, а їх точністю. Якщо після оновлення процедура стане швидшою, рішення — більш передбачуваними, а дисциплінарний ресурс буде зосереджений передусім на порушеннях професійних стандартів, тоді можна буде говорити про реальне вдосконалення.
Якщо ж зміни зведуться лише до нового опису вже наявних правил або до чергового перерозподілу повноважень без підвищення якості розгляду, це навряд чи вирішить наявні складнощі, і ми далі будемо займатися реформами, замість того, щоб забезпечити реальне виконання європейських гарантій і процедур.
Статтю оприлюднено у виданні «Юридична газета»
01.04.2026