Публікації в ЗМІ

Print This Post
ZiB50-2019

Лев СЕМИШОЦЬКИЙ, Закон і Бізнес №50 (1452) 21.12—27.12.2019

За останній рік адвокатську спільноту кидало із вогню та в полум’я. Попередня влада намагалася перебудувати «дах», перезавантаживши органи професійного самоврядування. Нинішня — взялася за фундамент — конституційне право на представництво в суді виключно адвокатами. Тим, як минув цей рік і які сподівання на рік прийдешній, «ЗіБ» поцікавився у голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Сергія ВИЛКОВА.

 «Ми стали більш уважними в питанні підвищення якості рішень, що ухвалюються»

— Сергію Валентиновичу, ви майже рік тому очолили ВКДКА. Якими є підсумки першого календарного року вашого головування у комісії? Чи стали члени комісії більш вимогливими до колег по цеху?

— Вимоги до колег визначені законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і наразі залишаються незмінними. Головне — дотримуватися присяги адвоката України та Правил адвокатської етики.

Скарги на порушників правил вивчають регіональні кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури за робочим місцем адвоката. А от ВКДКА розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність регіональних кваліфікаційних та дисциплінарних палат. Тож на засіданнях комісія у кожному провадженні фактично досліджує лише якість роботи колег з органів адвокатського самоврядування.

Чи стали ми більш вимогливими до них? Ми стали більш уважними в питанні підвищення якості рішень, що ухвалюються.

— І в який спосіб це досягається?

— Цього року в більшості областей було організовано та проведено семінари з підвищення кваліфікації для членів КДКА, на яких обговорювався порядок застосування кваліфікаційних та дисциплінарних практик. Спікерами на ці заходи запрошувалися члени ВКДКА та юристи ыз секретаріату комісії, які безпосередньо задіяні в опрацюванні матеріалів проваджень, що надходять з регіонів.

Такий формат взаємодії дає змогу, з одного боку, ознайомити регіони з практикою ВКДКА, відповісти на практичні запитання, а з іншого — почути проблеми, з якими стикаються палати під час розгляду справ, та запропонувати можливі шляхи їх вирішення. В тому числі і через зміни до основних у цьому аспекті рішень РАУ. Останній круглий стіл проходив у Києві для голів та секретарів КДКА та палат та був приурочений до Дня адвокатури.

Другий напрям, який ми активізували у своїй роботі — це узагальнення практики КДКА. З членів вищої комісії було утворено кілька робочих груп, які вивчали найбільш актуальні питання, з якими доводилося стикатися останнім часом. За результатами було прийнято рішення з узагальненнями щодо конфлікту інтересів, розгляду заяв про відводи (самовідводи), про поновлення строків на оскарження рішень КДКА.

Також ми проаналізували в окремому узагальненні типові помилки, яких припускаються КДКА, через що вища комісія направляє справи на новий розгляд. Ці узагальнення хоча і мають рекомендаційний характер, проте визначають певні критерії, з огляду на які у вищій комісії підходять до розгляду скарг.

Тож маємо надію, що завдяки таким заходам ми уніфікуємо як кваліфікаційну процедуру, так і практику розгляду скарг на адвокатів у місцевих КДКА.

«Складається враження, що сьогодні КС перетворився на засіб обґрунтування доцільності тих чи інших політичних рішень»

— Три роки тому Конституційний Суд у висновку щодо проекту закону про внесення змін до Конституції в частині правосуддя наголосив, що саме адвокат має необхідний професійний рівень та можливість забезпечити реалізацію права особи на захист та представництво її інтересів у суді. А недавно у висновку щодо проекту №1013 погодив скасування цієї монополії. Причому і в першому, і в другому випадку зазначив, що це сприяє ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб. В якому випадку КС дійсно виступав на боці інтересів громадян?

— Від багатьох поважних юристів я чув думку про те, що КС втратив свій первинний статус авторитетної незалежної установи, покликаної забезпечувати верховенство Основного Закону. І складається враження, що сьогодні КС перетворився на засіб обґрунтування доцільності тих чи інших політичних рішень.

Що стосується рішення єдиного органу конституційної юрисдикції щодо так званої адвокатської монополії, то, думаю, ніхто не сперечатиметься з тим, що інтереси громадян полягають передусім у можливості отримання професійної, тобто якісної, правничої допомоги, яка гарантується кожному відповідно до ст.59 Конституції. При цьому в окремих випадках, установлених законом, ця допомога має надаватися безкоштовно.

Аби норма не залишилася пустою декларацією, в Основному Законі додатково визначили, що саме для цього (для надання професійної правничої допомоги) в Україні діє інститут адвокатури. У розвиток конституційних приписів були ухвалені закони, зокрема «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про безоплатну правову допомогу», які стали реальними механізмами реалізації конституційних гарантій.

Перший установлює засади доступу до професії, підвищені вимоги до якості роботи та дисциплінарну відповідальність за порушення закону та Правил адвокатської етики. Другий — забезпечує доступність та реальність цієї допомоги для широких верств населення.

Очевидно, сьогодні нам необхідно спрямовувати зусилля на дотримання обраного курсу, а не на пошук нових можливих варіантів.

— У 2012 році, тобто на момент створення НААУ, в Україні налічувалося близько 12,5 тис. адвокатів. Сьогодні їхня кількість перевалила за 53 тис. Якщо не брати до уваги подвійне зростання чисельності професійних захисників у перший рік, то другий сплеск попиту на адвокатські свідоцтва спостерігаємо після внесення змін до Конституції щодо запровадження адвокатської монополії. Якими будуть тенденції у разі її скасування?

— Хоча КС і дав позитивний висновок стосовно законопроекту №1013, не слід забувати, що його підготовка здійснювалася без урахування позиції професійної організації адвокатів України та спільноти, яку поставили перед фактом. З точки зору європейських цінностей такий спосіб ухвалення законопроектів є недемократичним. І його хибність було продемонстровано на прикладі сумнозвісного проекту №9055, що передбачав нову редакцію профільного закону.

Частина народних депутатів розуміє це. Тож якими будуть результати голосування за проект №1013, чи набере він у лютому 2020 року необхідні 300 голосів — не зрозуміло.

Але я не думаю, що в разі внесення змін до ст.1312 Конституції щось у країні принципово зміниться і адвокати почнуть масово відмовлятися від свідоцтв. Бо адвокатський статус насамперед свідчить про підвищені вимоги до якості та відповідальність. А це в певному значенні — конкурентна перевага.

«Говорити про недоступність правничої допомоги через «монополію» некоректно»

— Однією з головних підстав відмови від адвокатської монополії називають недоступність послуг для пересічних громадян. Що має бути у пріоритеті для держави: забезпечити дешеві юридичні послуги чи допомогти людині обрати для захисту своїх прав дійсно професіонала?

— У вашому питанні я вбачаю кілька смислових помилок, які значною мірою характеризують хибне розуміння тими самими пересічними громадянами ситуації, що склалася. Тому, можливо, є сенс більш докладно зупинитися на ньому та розвіяти міфи.

По-перше, ми не можемо відмовитися від адвокатської монополії, оскільки її як такої не існує. Це словосполучення, яке, очевидно, несе в собі негатив, з’явилося у назві проекту №1013. Можливо, експерти, які готували цей документ, розраховували на формування громадської думки в такому напрямі.

Нагадаю, що насправді чинна редакція ч.4 ст.1312 Конституції говорить про те, що «виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення». І сьогодні йдеться лише про скасування виключного представництва адвокатами осіб у суді (кримінальний процес проект №1013 не чіпає). Але ж юридичні консультації, підготовка позовів та інших процесуальних документів тощо ніколи не були монополією адвокатури!

Громадяни та юридичні особи, які потребують правничої допомоги, повинні брати адвоката за свого представника, лише коли переступають поріг храму Феміди. Там існують свої правила, спрямовані на забезпечення справедливого суду, який Україна має гарантувати відповідно до критеріїв, визначених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого кримінального обвинувачення).

Інакше кажучи, держава має обов’язок забезпечити справедливий суд і несе (принаймні в Європейському суді з прав людини) відповідальність за неналежне виконання цього обов’язку. Одним з елементів якісного судочинства є забезпечення якісного представництва (захисту) інтересів сторін. Навіть елементарне розуміння і дотримання процедури, уміння правильно скласти процесуальні документи вже забезпечують «розумність» строків розгляду справи.

Думаю, доречним буде порівняння виключного представництва адвокатами осіб у суді з наданням медичної допомоги в закладах охорони здоров’я. За межами лікарень хворий може звертатися до народних знахарів, чаклунів та екстрасенсів. Але в операційній залі з інструментами та людським тілом може працювати лише хірург.

— Прибічники проекту №1013 нарікають, що так звана адвокатська монополія обмежує громадян у праві на вільний вибір захисника. Наскільки вона узгоджується з європейськими стандартами та конституційними гарантіями?

— Питання виключного представництва було предметом розгляду ЄСПЛ саме під кутом зору можливих порушень прав людини. У своєму рішенні від 14.05.2019 у справі «Молдавська проти України» високі судді однозначно висловилися про те, що для забезпечення ефективного захисту особи можуть вимагатися конкретні юридичні кваліфікації, а право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням.

Крім цього, не варто забувати про те, що для представництва в суді українська Конституція передбачає такі винятки:

  • трудові спори;
  • спори щодо захисту соціальних прав;
  • спори щодо виборів та референдумів;
  • малозначні спори;
  • представництво малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Ці винятки відповідно до ч.5 ст.1312 Конституції мають визначатися на рівні закону. Тобто у цих питаннях узагалі немає «адвокатської монополії».

І тут ми підійшли до другої помилки у попередньому запитанні. Оскільки для захисту соціальних прав, для трудових та малозначних (малозначність як оціночна категорія може вільно регулюватися на рівні законодавчого акта) спорів обмежень щодо представництва в суді не існує, говорити про недоступність правничої допомоги через «монополію» некоректно.

Третє — щодо пріоритетів для держави. Сьогодні ми не обираємо між дешевою та якісною правничою допомогою. Встановлені вимоги до професії — іспити при отриманні свідоцтва, системне підвищення кваліфікаційного рівня, етичні правила — забезпечують належний (якісний) рівень професійної правничої допомоги. І винятки з цього правила розглядаються в рамках дисциплінарних проваджень.

Більше того, ми довели, що якісна правова допомога може бути безкоштовною для пересічних громадян. Це вже згадуваний раніше закон про безоплатну правову допомогу з його розгалуженою по всій Україні мережею відповідних центрів.

«Останні реформи вочевидь не мали успіху»

— Робота у ВКДКА певною мірою має суддівський відтінок, адже вам доводиться вирішувати спір між колегами. Що для вас ближче: захист, обвинувачення чи арбітраж? І чи не було бажання реально одягти суддівську мантію?

— Напевно, більш правильно говорити не про суддівський відтінок у нашій роботі, а про те, що всі кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, у тому числі вища, є квазісудовими органами у розумінні практики ЄСПЛ.

Утім, я залишаюсь практикуючим адвокатом і керівником об’єднання, яке забезпечує роботою два десятки правників. І перспективу змінити спеціалізацію та стати суддею наразі не розглядаю.

Що стосується роботи у ВКДКА, то це швидше є елементом нашої корпоративної соціальної відповідальності. Виконання функцій керівника комісії (як і членів) забирає чимало часу, проте не є оплачуваною роботою.

— Ваша оцінка нинішнього стану судової системи: в який бік вона змінилася за останні 5 років? Коли ви йдете в суд, то налаштовані більше довіряти судді, який розглядатиме спір, чи навпаки?

— У правовій державі довіра до судді має презюмуватися усіма учасниками провадження. Те, що іноді відбувається у залах судових засідань, особливо у гучних справах, коли одна зі сторін за підтримки або згоди засобів масової інформації продавлює потрібні рішення, на жаль, свідчить про протилежне.

Останні реформи вочевидь не мали успіху. Чому так сталося? Я вбачаю у цьому принаймні дві причини. По-перше, це відсутність системного розуміння реформ, які проводяться у державі. Всім практикуючим адвокатам добре відомі черги на розгляд справ у судах, коли засідання призначаються на такі дати, що говорити про справедливий суд у розумні строки не доводиться. Причина — кричущий брак кадрів, який утворився «завдяки» очищенню судової влади.

Справедливість такого очищення — окрема тема для розмови, але треба також розуміти і враховувати, що на заміну звільненим необхідно оперативно підбирати та призначати нові кадри. Бо збільшення навантаження на одного суддю навряд чи позитивно позначиться на якості рішень, які він ухвалює.

Крім того, цілі реформ, що озвучували політики, на практиці виявляються банальним прагненням вплинути на розстановку сил у судовій владі та контролювати ключові інстанції. Класичний приклад — перейменування установ, яке фактично є завуальованим звільненням, після якого судді мають доводити свою корисність, аби повернутися до виконання обов’язків.

По-друге, крім якісного та змістовного законодавчого регулювання, повинна бути політична воля до реалізації тих принципів (засад) судочинства, що декларуються в Конституції та законах. І передусім — незалежність і недоторканність судді. Але чи потрібне це все сьогодні можновладцям?

— Один із відомих правників у інтерв’ю «ЗіБ» зазначив: для того щоб судова система зміцнила свою незалежність, необхідно, аби представники влади припинили дзвонити суддям. Ви погоджуєтесь із цією тезою чи у вас є свій рецепт?

— Це, безумовно, необхідна, але не достатня умова. Незалежними та професійними мають бути також Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада правосуддя та органи суддівського самоврядування.

Лише за наявності прозорих і чесних умов доступу до професії, розуміння критеріїв відповідальності, невідворотності покарання за вчинене правопорушення, а також відчуття захищеності власних гарантій діяльності можливе те саме справедливе правосуддя, про яке ми говоримо не один десяток років.

«Сьогодні немає потреб у «подарунках» від держави»

— Одним із напрямів судово-правової реформи визначена трансформація юридичної освіти. Як ви ставитеся до ідеї скорочення кількості вишів, де готують юристів? Чи дійсно нашій країні потрібно стільки фахівців у галузі права, які потім не можуть себе реалізувати в цій сфері?

— Так, сьогодні існує проблема «перевиробництва» юристів. Вона, з одного боку, руйнує сподівання багатьох несвідомих громадян (які відсиділи на студентській лаві 5 років) отримати легкий заробіток, а з другого — знижує рівень якості надання правничої допомоги в країні та, як наслідок, — поваги до професії.

Утім, не можна вводити штучні обмеження щодо кількості юридичних вишів або факультетів, а їх скорочення не повинне бути самоціллю. Ми матимемо менше юристів, але що це змінить? У будь-якому разі, приймаючи фахівця на роботу, крім наявності в нього диплома, ми виходимо з реального рівня знань, здібностей та навичок претендента. Але сам по собі документ про вищу освіту, нехай від одного з провідних вишів, не дасть якості роботи та достойного заробітку.

Тож необхідно вести мову про якість освіти, критерії оцінювання знань студентів, вимоги до отримання диплома, підходу до ліцензування вищих навчальних закладів. І мені видається, що для цього не треба запускати чергову реформу вищої освіти. Достатньо почати виконувати наявні вимоги на належному рівні.

— Оскільки 19 грудня ви відзначатимете своє професійне свято, який подарунок від влади хотіли б отримати для зміцнення незалежності адвокатури?

— Я щиро вітаю всіх адвокатів з нашим професійним святом. Переконаний, що українська адвокатура вже довела свою здатність самостійно вирішувати питання, пов’язані із забезпеченням конституційних гарантій прав людини на правничу допомогу. Оскільки ми вже маємо свій достатньо якісний профільний закон та органи самоврядування, упевнений у тому, що сьогодні немає потреб у «подарунках» від держави. Ми здатні власними силами розбудовувати інститут адвокатури на благо розвитку суспільства та становлення правової держави.