Публікації в ЗМІ

Print This Post
groshi-yak

Правникам добре відома «крива вдячності» клієнта, що залежить від стадії розгляду справи і її результатів. Коли ця крива з різних причин іде надто різко вниз, адвокат змушений у суді обґрунтовувати вартість своїх послуг. І деколи гонорар доводиться повертати.

Хіба хочеш? Мусиш!

Якщо адвокат програв спір про повернення грошової винагороди за колись надану клієнтові правову допомогу, він мусить виконати судове рішення, що набрало законної сили. «Задоволення» розмірковувати над несправедливістю рішення можуть собі дозволити лише громадяни. Адвокат — ні, бо має всі шанси втратити роботу. Принаймні, така практика формується сьогодні у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури, де невиконання рішення суду розцінюється, як достатня підстава для дисциплінарної відповідальності адвоката.

Так, на заключному у минулому році засіданні аргументи адвоката про те, що пройшло багато часу з моменту припинення правовідносин із клієнтом, а виконання судового рішення належить виключно до компетенції державної виконавчої служби, не змогли переконати членів ВКДКА, які вирішили, що регіональна комісія повинна дослідити факт порушення Правил адвокатської етики.

Зокрема, у рішенні від 11.12.2014 № VI-012/2014 ВКДКА послалась на положення ст.ст. 7, 8 ПАЕ, відповідно до яких у своєму приватному житті адвокат зобов’язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень, у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнта перед своїми власними інтересами, а також перед будь-якими іншими міркуваннями.

Виконання судових рішень, як свідчить практика Європейського суду з прав людини, розглядається, як невід’ємна частина судового розгляду. Європейський суд неодноразово доходив висновку про те, що право на захист інтересів не мало б сенсу у разі допущення правовою системою держави залишення невиконаним остаточного, обов’язкового судового рішення.

Отже, ВКДКА дійшла висновку, що невиконання судових рішень адвокатом негативно впливає на авторитет судової влади та адвокатури, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя — захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Винне підприємство, а не адвокат

Схожа ситуація стала предметом розгляду на засіданні Комісії 30 січня цього року. Як і у попередній справі, йшлося про тривале невиконання рішення суду, згідно якого клієнту мали бути відшкодовані збитки за неналежно надані юридичні послуги. Більше того, через дії адвоката МВС навіть порушило кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 (шахрайство) Кримінального кодексу України.

Але рішення ВКДКА довелося ухвалювати цілком протилежне за змістом. Хоч скаржник і стверджував, що передавав гроші за роботу особисто адвокату, водночас, доказів на підтвердження цієї інформації встановлено не було. Угода про надання юридичних послуг була укладена з приватним підприємством (директором якого був сам адвокат). Договору з адвокатом про надання правової допомоги скаржник не складав.

Матеріалами перевірки встановлено, що відповідальність за невиконання умов договору була покладена на підприємство. Відповідно ж до ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями, а відповідно до ч.3 ст.96 учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, хоча фактично правову допомогу надавав адвокат, з формального боку відповідальність за її якість несла юридична особа, яка, у кінцевому рахунку, і не виконала судового рішення. Зважаючи на це, ВКДКА була змушена залишити скаргу на рішення дисциплінарної палати КДКА про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката без задоволення

Вісник АПУ, №1 – 2 (109 – 110) січень – лютий 2015 року