Некоректним і навіть небезпечним з позиції забезпечення справедливості правосуддя є висновок Верховного Суду про те, що прийняття судом рішення у справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг.
Таку думку у зв’язку з нещодавно оприлюдненою постановою Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №462 / 9002/14-ц, висловив у коментарі виданню «Юридическая практика» голова ВКДКА Олександр Дроздов.
Нагадаємо, ВС дійшов висновку, що судове рішення не відноситься до об’єктів цивільних прав, а його прийняття в конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору. На підставі цього в оспорюваному сторонами договорі про надання юридичних послуг був визнаний недійсним один із його пунктів, який передбачав винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду (гонорар успіху), як «такий, що суперечить основним принципам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства».
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також зазначила, що свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якій за договором про надання юридичних послуг в формі представництва в суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів – права людини на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи в суді (приватний інтерес) і незалежність і неупередженість судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону про предмет договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній або завуальованій формі результату розгляду справи судом як складову предмету договору про надання юридичних послуг. Таким чином Верховний Суд фактично поставив поза законом гонорар успіху адвоката.
«Дане рішення суперечить принципу змагальності і фактично нівелює значення професійної правничої допомоги, гарантованої статтею 59 Конституції», – зазначив О.Дроздов.
«В даному випадку питання ніяк не пов’язане з формами оплати роботи адвоката або свободою договору, яка, як справедливо вважає ВС, не є абсолютною, – зауважив він. – Некоректним і навіть небезпечним з позиції забезпечення справедливості правосуддя є твердження високих суддів про те, що прийняття судом рішення у справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг. Адже, враховуючи таку позицію, виходить, що позитивний результат для клієнта не залежить від роботи його адвоката … А це вже повністю розходиться зі статусом інституту адвокатури і гарантіями незалежності».
Про зайву категоричність і невідповідність принципу змагальності рішення зауважив також суддя Василь Крат, який висловив окрему думку у справі.
Голова ВКДКА також нагадав про інше рішення ВС, прийняте за місяць до цього, в якому колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з особливого статусу адвокатів як учасників творення правосуддя.
«У рішенні від 30 травня, в справі №466/1367/16-а, ВС говорив про особливі властивості адвокатури як суб’єкта суспільних відносин: ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв’язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду», – процитував рішення О.Дроздов, на думку якого спірне рішення про гонорар успіху стане імпульсом для врегулювання проблеми.
«Дане рішення для адвокатури може стати стимулом, щоб ініціювати закріплення гонорару успіху в профільному законі. При визначенні розміру доцільно виходити, наприклад, з розміру зарплати суддів Верховного Суду. Адже ми разом творимо правосуддя», – резюмував О.Дроздов.
24.07.2018