«Я НЕ Я І СТОРІНКА НЕ МОЯ».
Скриншоти не можуть слугувати доказом розміщення та поширення інформації саме адвокатом
Марина ЛІБЕРМАН, Закон і Бізнес 41 (1391) 13.10—19.10.2018
Правила адвокатської етики не передбачають права на вільне висловлення думок. Вони вимагають не вчиняти правопорушень і не сприяти їх скоєнню іншими. Однак чи є порушенням закону висловлення почуттів або вражень?
Відповідь на це запитання намагалася знайти Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, яка під час вересневого засідання розглянула скаргу громадянки на відмову відкрити дисциплінарне провадження за опублікований допис у Фейсбуку.
Скаржниця стверджувала, що висловлення, розміщені адвокатом на своїй сторінці, принижують її честь і гідність та ганьблять ділову репутацію. У свою чергу адвокат заявив: доки для реєстрації нової сторінки не вимагають копії паспорта та індивідуального податкового номера — відсутні будь-які докази її належності конкретній особі.
Вивчаючи матеріали, ВКДКА дійшла висновку, що обов’язок дотримання адвокатом правил етики є беззаперечним. Адже дія ПАЕ поширюється на всі види адвокатської діяльності та на іншу, в тому числі соціально-публічну діяльність (п.1 ч.1 ст.2). Зокрема, адвокат повинен уникати розголосу в засобах масової інформації або поширення в інший спосіб (в тому числі за допомогою Інтернету, соціальних мереж) відомостей, що принижують честь та гідність колеги, ганьблять його чи адвокатське бюро/адвокатське об’єднання або адвокатуру (ч.1 ст.53 ПАЕ).
Правила не забороняють адвокату спілкуватися у соціальних мережах, на інтернет-форумах. Проте він може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету професії.
У свою чергу, професійна незалежність є невід’ємною складовою спілкування будь-якого правника. Тож при розміщенні коментарів та контенту адвокат повинен ураховувати наслідки таких дій для професійної незалежності в майбутньому (ч.1 ст.58 ПАЕ).
Проте надані скриншоти із зображенням сторінки адвоката у Фейсбуку не можуть слугувати доказом розміщення та поширення інформації саме ним. Адже неможливо достовірно ідентифікувати особу, яка створила та поширює електронні документи у соціальній мережі.
Розглядаючи це питання, ВКДКА не уточнила, яких саме реквізитів не вистачило скриншотам, щоб набути сили прийнятних доказів. Питання про межі свободи слова в Україні та його взаємозв’язок з адвокатською етикою залишили, напевно, для судової практики.
Не виключено, що у випадку прийняття комісією позитивного рішення в цій справі набула б поширення доволі небезпечна практика подання скриншотів як доказів неетичної поведінки. Адже для тиску на адвоката зацікавлені особи могли б створювати фейкові сторінки із завідомо недостовірною інформацією.
Експерти висловлюють серйозне занепокоєння щодо реальності такого сценарію, особливо в контексті поданого Президентом проекту закону про адвокатуру. Суттєвим його недоліком є велика кількість оціночних суджень, зокрема й щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Адже бездумне розширення підстав для застосування стягнень може звести нанівець ефективність захисту.
Проте чи піде неконтрольована і безвідповідальна свобода висловлювань у соцмережах на користь авторитету адвокатської професії? Адже кожен правник, щойно на нього поскаржаться до дисциплінарних органів, буде стверджувати: «Я не я і сторінка не моя!».
Золоту середину, звісно, доведеться визначати самим членам ВКДКА.
19.10.2018