Законодавчі норми, а точніше спосіб їх конструювання, можуть увести в оману навіть фахівців. На перший погляд просте питання «чи можна призначити ліквідатором адвоката?» додало роботи Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури.
Адвокат, ліквідатор, корупція…
Питання сумісництва стало предметом обговорення на черговому засіданні ВКДКА, що відбулося 11—12 грудня й під час якого серед 70 скарг члени комісії досліджували правомірність притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, якого господарський суд у рамках процедури, установленої законом «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» №2343-XII, призначив ліквідатором.
Один із кредиторів підприємства-банкрута побачив тут порушення і звернувся до дисциплінарної палати КДКА м.Києва, яка в розгляді скарги відмовила. Обурившись несправедливим рішенням регіональної комісії щодо очевидного порушення, підприємство оскаржило його до ВКДКА.
Отже, аргументи скаржника, як і в первинному документі, грунтувалися на зіставленні норм законів «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI і «Про засади запобігання і протидії корупції» №3206-VI.
Так, ст.7 закону №5076-VI визначає, що несумісною з діяльністю адвоката є, зокрема, робота на посадах осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, перелічених у п.1 ч.1 ст.4 закону №3206-VI: високопосадовці, держслужбовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, судді, працівники органів внутрішніх справ, органів прокуратури, СБУ тощо.
Водночас закон №3206-VI у п.2 ч.1 ст.4 прирівнює до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, також тих, хто надає публічні послуги, у тому числі арбітражних керуючих. На підставі цього скаржник дійшов «однозначного висновку» про те, що виконання повноважень ліквідатора (арбітражного керуючого) є несумісним зі здійсненням ним адвокатської діяльності відповідно до закону.
Лише помічник
Тільки от скаржник не побачив (а можливо, не захотів побачити), що документ №3206-VI, хоча й прирівнює арбітражного керуючого до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, проте виключно з метою запобігання та протидії корупції, встановленою законом №3206-VI. З другого боку, закон №5076-VI відсилає лише до п.1, а не до всієї ч.1 ст.4 закону
№3206-VI, що визначає перелік суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.
Тобто вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката в принципі не стосуються посад, прирівняних до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Варто додати, що акт №2343-XII також визначає обмеження щодо арбітражних керуючих. Відповідно до ст.97 не може бути арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) особа:
• визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;
• яка має судимість за скоєння корисливих злочинів;
• не здатна виконувати обов’язки арбітражного керуючого за станом здоров’я;
• якій заборонено обіймати керівні посади;
• якій відмовлено в наданні допуску до державної таємниці або скасовано раніше наданий допуск за порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці (якщо такий допуск є необхідним для виконання обов’язків).
Як видно, обмежень щодо сумісництва тут немає. Єдина заборона для адвокатів щодо сумісництва, прописана в законі №2343-XII, стосується, як не дивно, помічника арбітражного керуючого, який відповідно до ч.6 ст.100 не може займатися підприємницькою (посередницькою) або адвокатською діяльністю, обіймати посади в органах державної влади або органах місцевого самоврядування чи інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової та творчої діяльності.
Що це — прогалина в законодавстві чи виважене рішення Верховної Ради — залишається тільки здогадуватися. Втім, іншого тлумачення цих положень законодавства стосовно адвокатів-ліквідаторів бути не може: прямої заборони на здійснення діяльності арбітражного керуючого особою, яка є адвокатом, не існує.
Облікові особливості
Проте традиційно виникають питання стосовно податків, у царині яких існують свої усталені традиції нормотворення та правозастосування.
Так, відповідно до абз.2 п.65.1 ст.65 Податкового кодексу фізичні особи, умовою здійснення незалежної професійної діяльності яких відповідно до закону є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на здійснення незалежної професійної діяльності, зобов’язані стати після такої реєстрації на облік у територіальному органі Міндоходів за місцем постійного проживання.
Оскільки необхідною умовою провадження діяльності як арбітражним керуючим, так і адвокатом є попереднє отримання відповідного свідоцтва (ст.1 закону №2343-XII, ст.6 закону №5076-VI), це зобов’язує стати на облік.
А органи Міндоходів, ураховуючи положення пп.65.4.4 п.65.4 ст.65 ПК, мають право відмовити в розгляді документів особі, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність (у тому числі діяльність арбітражного керуючого), на тій підставі, що її вже взято на облік як самозайняту особу (як особу, котра займається адвокатською діяльністю). І з такою ситуацією захисники стикалися на практиці.
Водночас проблеми фактично не існує (що є ще одним законодавчим парадоксом), якщо захисник провадить професійну діяльність у складі адвокатського об’єднання. Тоді і з боку податківців немає перешкод щодо одночасної діяльності адвоката та арбітражного керуючого (він може отримати відповідне свідоцтво, дані будуть унесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих, а самого адвоката візьмуть на облік в органах Міндоходів як самозайняту особу).
Але це вже дещо інша історія, яка не має стосунку до питання дисциплінарної відповідальності адвоката за недотримання вимог щодо несумісності.
Рішення ВКДКА
Отже, розгляд питання, яке виносилося на засідання ВКДКА в листопаді, довелося відкласти на місяць. Член комісії від Вінницької області — адвокат Вікторія Вишаровська — ще раз ретельно вивчила матеріали й дійшла висновку, що претензій ні до адвоката, ні до рішення регіональної КДКА немає.
Після обговорення питання 11 грудня ВКДКА вирішила відповідно до ч.5 ст.52 закону №5076-VI залишити скаргу підприємства без задоволення, а рішення регіональної КДКА — без змін.
І хоча у скаржника є право звернутися до суду, можна припустити, що Феміда навряд чи прийме інше рішення стосовно сумісництва «посад» адвоката та ліквідатора.
ІВАН СЛОБОДЯН, газета «Закон і Бізнес» №50 (1192) 13.12—20.12.2014
16.12.2014