Колегія суддів ВАСУ відмовила Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом до ВКДКА для перегляду ухвали ВАС від 09.12.2014. У ВАСУ дійшли висновку, що рішення, про перегляд якого подано заяву, не вбачається застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а тому таке не може свідчити про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду з мотивів, вказаних у п.1 ч.1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства.
Відповідна ухвала ВАСУ від 26.02.2015 №В/800/950/15 надійшла до ВКДКА.
Нагадаємо, 9 грудня 2014 року колегія суддів ВАС, розглянувши в попередньому засіданні касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду за позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, встановила, що такі позовні вимоги належить розглядати в порядку цивільного судочинства. На думку експертів, дана ухвала спричинить лавину заяв та скарг про перегляд судових рішень щодо притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності. Це також може заблокувати розгляд нових скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.
Обгрунтовуючи підстави перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2014 року, ВКДКА виходила з наступного:
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку.
Виняток з цього правила встановлений лише в частині третьої цієї статті, відповідно до якої не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі.
При цьому згідно з статтею 235 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Абзацом 4 резолютивної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2014 року, про перегляд якої подається заява, встановлено, що вказана ухвала оскарженню не підлягає.
Разом з цим, позиція Пленуму Вищого адміністративного суду України та вище наведені норми Кодексу адміністративного судочинства свідчать про можливість перегляду Верховних Судом України ухвал суду касаційної інстанції про закриття провадження у справі.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 13.12.2010 року “Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України” заяви про перегляд ухвал Вищого адміністративного суду України (суду касаційної інстанції), постановлених із процесуальних питань з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, може бути подана за наявності двох умов: ухвала перешкоджає провадженню у справі; судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.
Згідно із статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі “Цанд проти Австрії” від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, установлений законом” у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року передбачає “всю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів”. З огляду на це не вважається “судом, установленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних пов¬новажень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб’єкт владних повноважень” позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч.1 ст.3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.12.2014 року неоднаково, ніж в інших судових рішеннях Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, застосовано положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року стосовно “суду, встановленого законом”.
Протягом трьох останніх років Вищий адміністративний суд України відкривав провадження у даній категорії справ, розглядав дану категорію спорів та приймав рішення за результатом розгляду.
В Єдиному реєстрі судових рішень за період часу з 2012 року по 2015 рік з даної категорій справ наявні судові рішення лише адміністративних судів, у тому числі Вищого адміністративного суду України.
Зокрема, в ухвалі від 10.10.2012 №К-20158/10 ВАС дійшов висновку, що спори, які виникли у зв’язку з діяльністю органів адвокатського самоврядування, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів тоді погодилася з висновками про те, що ВКДКА є носієм публічного інтересу й наділена владними повноваженнями.
Аналогічну позицію висловив Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-22802ск13, роз’яснивши, що ВКДКА діє з метою реалізації публічно-правових функцій, у зв’язку із чим спір є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами КАС. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури є «іншими суб’єктами при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства», а тому дану категорію справ вирішують суди адміністративної юрисдикції.
Також сам ВАС у листі від 19.09.2013 №1278/12/13-13, адресованому Печерському районному суду м.Києва, зазначав: оскільки функції, з метою реалізації яких діють органи адвокатського самоврядування та які визначені ст.46 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є публічно-правовими, справи, пов’язані з виконанням цих функцій, належить вирішувати за правилами адміністративного судочинства.
12.03.2015