Дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо адвоката, з огляду на її характер. Водночас сам по собі факт її застосування, навіть з настанням негативних наслідків для прав, інтересів та ділової репутації особи, не є автоматичною підставою для забезпечення позову.
Таку думку висловив Касаційний адміністративний суд ВС у постанові від 14.05.2025 у справі №260/5758/24.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури притягнула адвокатку К. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.
К. оскаржила це рішення до суду та подала заяву про забезпечення позову у якій просила зупинити рішення КДКА. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову вона обґрунтувала порушенням її права на працю, а також прав чисельних громадян України, які втратили можливість отримати якісну професійну правничу допомогу.
Перша інстанція у задоволенні цієї вимоги відмовила. Але суд апеляційної інстанції погодився, що ймовірні негативні наслідки дисциплінарного провадження можуть позбавити позивачку єдиного джерела існування, а також суттєво вплинути на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення її прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними. А зупинення адвокатської діяльності позивачки є втручанням в її права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в частині права на працю.
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, як третя особа подала касаційну скаргу на постанову апеляції.
Переглядаючи справу, у Верховному Суді нагадали дві умови, за яких допускається забезпечення позову:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності субʼєкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно зі ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства позов може бути забезпечено, в тому числі, зупиненням дії індивідуального акта.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, зробили висновок високі судді, необхідно пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності звʼязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у звʼязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому суди повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
І, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність чи протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Тож при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та зʼясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Також в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, повʼязані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Виходячи з наведеного, у Верховному Суді дійшли висновків, що сам по собі факт прийняття КДКА рішення, яке стосується прав та інтересів адвокатки, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду. Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст. 150 КАС, є оціночними. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Доводи, які були наведені позивачем у заяві, не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Адже не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди її правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Також не було надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивачки.
К. навела лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків. Проте, жодної конкретної аргументації вказано не було, а доказів на її підтвердження – не надано.
Що ж стосується дисциплінарної відповідальності, то вона завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на її характер, як захід примусу.
Зрозуміло, що застосування дисциплінарного стягнення впливає на ділову репутацію адвоката. І рішення чи дії субʼєктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті чи вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обовʼязки особи. Тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката.
Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Помилковими також назвав Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості аргументу позивачки, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у її право на працю, оскільки вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.
Адже забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження діяльності адвоката на противагу рішенню КДКА, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення.
Колегія суддів також звернула увагу, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Надання правової оцінки оскаржуваному рішенню Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб фактично призводить до вирішення спору по суті, – наголосили у ВС.
Виходячи з цих підстав КАС ВС задовольнив скаргу ВКДКА.
20.05.2025